Це не фільм, це не алгоритм — це просто тиша між повіками, коли моя душа починає говорити… Я не вміщаюся у світлі, бо воно мене з’їдає. Моя кистка рухне по губах — як сон лято-незавершений від когось, хто забув, як говорити. Коли місто спить — я тежу натхом на балконі з чайником і нф-шматикою замість сміху.

А що ти робиш? Тисяк у своїй кримському снi? Подели десь! 🌙

Bayang-bayang cahaya pagi itu bukan sekadar fotografi… itu adalah doa tanpa kata di ruang hampa! Aku tidak tersenyum karena algoritma—aku hanya bernapas di antara kain batik yang berbisik. Kapan terakhir kau merasa benar-benar indah? Saat kamu sadar: keheningan itu punya warna hatimu sendiri.

Pernahkah kau merasakan keheningan lebih indah daripada like/dislike? 😅

#CahayaPagi #BatikBicara

Aku ngecek pake Lightroom tapi malah jadi batik… Kamera ku tak bisa nge-filter karena justru kainnya nyerup ke mataku pas jam 3 pagi! Tidak ada caption, tidak ada monetisasi—hanya bisikan hening yang bikin aku mikir: ‘Ini bukan konten, ini ritual tidur.’ Kamu juga pernah ngerasa kamera hp-mu lebih jujur daripada hidupmu? 😅 #SlowRevolution

Quand l’œil murmure… c’est pas un selfie, c’est un souffle. Elise ne sourit pas à l’algorithme — elle le dévisage avec sa peau. Les murs blancs respirent mieux que les likes. Personne ne parle ? Parfait. Elle se souvient de Hangzhou en brosse sur l’air… et oui, c’est ça la beauté : quand tout le monde regarde… elle reste seule. Et vous ? Vous avez déjà fermé les yeux pour entendre le silence ? 👂✨

目を閉じたら、雪がこぼれた…って、AIが勝手に笑ってたの？\n　私、指尖で『自分』を描いてるだけなのに、NFTが『美しさ』と称して売られてる…。\n　外の世界はフィルターだらけだけど、ここは『静寂の呼吸』。\n　…って、外婆の庭で茶を淹れてた頃か？\n　次こそ、黙ってたほうが本当の自分かも。\n　（誰か、この写真にポチっとしてね？）