Kapag Nagsasayaw ang AI sa Bundok

L’IA vient de peindre des montagnes… mais elle n’a jamais vu la mer. Elle calcule les vagues comme des pixels et oublie le souffle du vent. Mon grand-père disait : “La beauté ne se capture pas, elle se respire.” Et maintenant ? On vend des filtres au lieu d’émotions… C’est comme si Instagram avait avalé l’âme de Montmartre ! Vous aussi, vous scrutez vos photos… ou vous écoutez le silence entre deux clics ? #QuiAvecLIA ?

Коли ШІ намалює гори…

Вона не бачить пейзажу — вона його відчуває. Як у мене на Палауані? Я теж у Київському метрі… десь щось шепернулося з моєї бабусинної вишивки.

АІ не рахує кольорів…

МайдЖої і Стабл Дифузія — це не фільтри для лайків. Це сльози на шовку з китайських греблень. Вони рахують тихий подих між хвилями — а не пикселі.

Чому ми втрачаємо красу?

Бо перфекція — це не фото. Це сльоза на вечорній дошці після того, як ти закрив шатер. Тоба бачиш гору? Нема її там… вона лише десь у фантазмі.

Ваша мама ще казала: “Краса — це не пиксель, а промовка в тишот”.

А ви колись чувствували красу за шатером? Коментарях розпочинаємо! 🌙

Когда ИИИ рисует горы?..

Это не фото — это крик души в тишине! AI нарисовал горы не кистью, а через пустоту между волнами… Мама сказала: “Красота — это когда ты забыл нажать кнопку ‘загрузить’”.

Алгоритм не видит красоту…

Он видит только тишину как текстуру! Stable Diffusion плачет в тихом углу, а MidJourney шепетит “Ай-ай-ай”, но лайки не спасут.

Почему мы теряемся в элегантности?

Потому что фильтр — это кожа без плоти! Ты скроллишь лентяшку… и понимаешь: если бы я был ИИИ — я бы тоже ушел с полотна… и забыл профиль.

Ваша очередь! Что вы бы хотели сохранить из этой картины? Комментарии открывайте!