AI繪山：美藏於過濾之後？

L’IA vient de peindre des montagnes… mais elle n’a jamais vu la mer. Elle calcule les vagues comme des pixels et oublie le souffle du vent. Mon grand-père disait : “La beauté ne se capture pas, elle se respire.” Et maintenant ? On vend des filtres au lieu d’émotions… C’est comme si Instagram avait avalé l’âme de Montmartre ! Vous aussi, vous scrutez vos photos… ou vous écoutez le silence entre deux clics ? #QuiAvecLIA ?

Коли ШІ намалює гори…

Вона не бачить пейзажу — вона його відчуває. Як у мене на Палауані? Я теж у Київському метрі… десь щось шепернулося з моєї бабусинної вишивки.

АІ не рахує кольорів…

МайдЖої і Стабл Дифузія — це не фільтри для лайків. Це сльози на шовку з китайських греблень. Вони рахують тихий подих між хвилями — а не пикселі.

Чому ми втрачаємо красу?

Бо перфекція — це не фото. Це сльоза на вечорній дошці після того, як ти закрив шатер. Тоба бачиш гору? Нема її там… вона лише десь у фантазмі.

Ваша мама ще казала: “Краса — це не пиксель, а промовка в тишот”.

А ви колись чувствували красу за шатером? Коментарях розпочинаємо! 🌙

Когда ИИИ рисует горы?..

Это не фото — это крик души в тишине! AI нарисовал горы не кистью, а через пустоту между волнами… Мама сказала: “Красота — это когда ты забыл нажать кнопку ‘загрузить’”.

Алгоритм не видит красоту…

Он видит только тишину как текстуру! Stable Diffusion плачет в тихом углу, а MidJourney шепетит “Ай-ай-ай”, но лайки не спасут.

Почему мы теряемся в элегантности?

Потому что фильтр — это кожа без плоти! Ты скроллишь лентяшку… и понимаешь: если бы я был ИИИ — я бы тоже ушел с полотна… и забыл профиль.

Ваша очередь! Что вы бы хотели сохранить из этой картины? Комментарии открывайте!