Це нагадало мені про бабусину сад… Вона мила зерка в три рано, коли вода крапала з волосся як чорнило на рисовому папері — без світла, без аудиторії… лише я.

Я не шукала стати — я просто була.

А потім уявляю: моя бабуся вдихала цей момент… не через косметику чи соцмережі — а через тишину.

Коли хтось каже “це естетично” — я кажу: “Ні, це правда”.

Ви咋看? Коментарі тут розпочинаються з душевого глину і закінчуються на лавандових краплях… 🌿