Ось це — не фото для інстаграму, а війна проти світу.

Якщо ти думаєш, що «не виглядаю» — то й не треба виглядати.

Мені байдуже, чи мене бачать. Я просто… існую. У своєму просторі. У світлі.

І якщо хто-небудь скаже: «А що це за поза?», — скажи: «Це моє перше завдання на день».

Так, я теж хочу приєднатися до #HerLens… але з кавою у руках і без натискання на ‘подивитися’. ☕✨

Це не піаніно — це алтар з бабусиних ниток і радіаційного туману.

Якщо ви думаєте, що «вразим» — це просто сила вигнаного шовху? Ні.

Моя шкіра — карта втрачених спогадів. А пальці? Це чародійна голка з материного петля.

Хто сказав «краса — це побудження»? Моя бабуся шила мене на цьому фортеп’яно… і я тепер не граю — я просто є.

Поставте лайк, якщо теж сама думала про маминий килим.