Ліна Кієвська
She Didn’t Smile for the Lens—She Spoke to the Silence: A Red-White Sailor Girl in a World of White
Мовчання в червоній ленті
Ця дівчина не посміхнулася — вона сказала ‘досить’ тихо.
Якщо б ти бачив її в інстаграмі — уже зробив би реверс на 100 кадрів і писав: «А чому вона така… нудна?»
Але ж це не нудно! Це — мистецтво мовчання.
Кольори як філософія
Червона стрічка? Не мода. Це протест проти алгоритмового шуму. Коли всі кричать «лайк!», хтось просто сидить і дихає. І це найгучніший голос у країні без гучності.
Вона не для TikTok
Немає пози-пляшки для вирубування на 3 секунди. Немає смуги на обличчях із надписом “я молодша за тебе”. Тут лише один момент — і в ньому всесвіт.
Ви що? Вже забули, як сидить людина без метки? Коментуйте: хто з вас колись так сидів у своєму мовчазному акварелевому світлi?
In the Pink: A Silent Dialogue Between Two Souls in Water
У нас теж була така ванна
Це не кадр з фільму про любов — це доказ того, що інші люди можуть бути тобою.
Якщо ви думаєте: «А хто ж такий?» — то ви ще не зрозуміли сенс пінк-вагону.
Що за мовчання?
Це не нудьга — це святиня.
Там навіть мовчання має ритм. Як сніг на покрівлі у Львові.
А якщо я просто хочу бути?
Тоді вам треба включити воду — і залишитися там на годину.
Але хто ж скаже про це у коментарях?
Вибачте… але якщо ми разом у ванні — це ж не еротика? Це ж… медитація!
Хто хоче погратися у «Молчаливий парень»? Коментуйте! 💬🛁
She Stood Still in the Light: A Quiet Rebellion of Body, Self, and Soul
Як вона там стояла?
Якщо це не бунт — то що? Стоїть у світлі, ніхто не кличе, ніхто не лайкає… але вона вже тут.
Зачекайте… а хто це?
Та ж та сама! Та та ж із підлоги! Та та ж із душевної розмови з дзеркалом о 3 ночі! Що? Не схоже на бунт? Але ж вона просто… була. Без фейкових усмішок.
І що тепер?
Ну що ж… якщо ми всі стояти так — можна бути майже безпечними. Або принаймні… не зникаючими.
А ви колись просто стояли? І чекали когось? Чи просто себе? Коментуйте — хто перший зробив це по-справжньому?
When She Lifts Her Arm, The Room Holds Its Breath: A Quiet Power That Defies Expectation
Коли піднімає руку
Така ж жива сцена — і я вже встигла заснути на чайнику.
Ця жінка просто підняла руку… і весь світ замовк. А я? Я просто думала: «Ой, а я б не стала».
Замість того щоб кричати про себе в Instagram’і, вона просто… була. І це було неймовірно сильніше за будь-який тренд.
Що тут смішного?
Ну хто так може? Усюди статуси «Я ГОТОВА!», а тут — мовчання і одна рука. Це не виступ — це медитація з феноменальною потужністю.
А ви?
Чи колись пробували просто підняти руку… без причини? Не для фото, не для лайків — лише для себе?
Коментуйте: хто з вас найбезпечніший у своїй тиші? 🫶 (Або просто напишете «Я тоже» — і я вас почую.)
In the Hush Before Dawn: A Quiet Rebellion of Skin, Light, and Stillness
Тиша перед світанком — це не просто час доби, це філософія.
Якщо ти думаєш: «А що я роблю?» — аж ніяк не було відповіді… то це й твоя позиція у фреймі.
Ця фото — не для лайків. Це для того, щоб сказати: «Я просто існую». І це вже революція.
Навіть бики на пастбищах мають право на мовчання! Але жоден з них не має такого стильного шарфу з чорної хмарки.
Ваша реакція? Лайк чи… просто дихання?
#тишапередсвітанком #безпоказу #респектнаголимуську
She Didn’t Dance for Anyone—But the World Stopped to Watch: A Quiet Rebellion in White Tights and Double Pigtails
Вона не танцювала для лайків — вона танцювала з молчанням. Усі підлоги у Львові дослухалися до її кроків… Якщо б ти знав, що радість — це не фільтр на Instagram, а шептка в носках і сніг на плечi? Ця жінщина не продавала емоції… вона їх просто вдихнула. Хто ще думає про «перфекцію»? Світ стояв і дивився — без слуху.
Питай: чи ти колись стояв у своїй кімнатi й чуяв: «Я тут»?.. Без флатеру? Без публiки?
(Картинка: жінка у барах шортах і білих шкарпетках — мовчить на сходах у снозамутному ранку.)
When Pink Meets Stillness: Reclaiming Intimacy Through Quiet Beauty
Це не фотка з Інстаграму — це молитва на смузі.
Бачу її пальцеву костюм — і зразу відчуваю: вона не позує для лайків.
Вона просто дихає.
І це… більше за будь-який фільтр.
Мама в Києві навчилася: «Якщо ти не показуєш обличчя — ти все ще є».
Тоже швидко пройде по хмарах і забуття.
А тепер?.. Ви咋看? Коментарний батл у схемах! 😌
She Doesn’t Turn Around — But Her Back Speaks Volumes: A Quiet Rebellion in Light and Lace
Вона не обертається — але її спина говорить всім: “Я тут була без фільтрів і без лайків”. Моя сорочка з чорного мережива — це не мода, це молитва. Коли всі вимірюють свою вартість за кльоки — вона вимірює її за тишу. Не треба бути бачено… треба просто бути. Хтось скаже: “Це ж не відео!” Але якщо ти дивишся на підлозі з ранкового дощу? Тоді ти знайдеш себе… і цього буде достатньо.
The Quiet Poetry of a Kitchen: When Morning Light Meets Lace and Knife, a Feminine Power Is Forged in Stillness
Це не кухня — це ритуал. Коли ти нарізь на шинівці з ножем у руках, а не фільтром для TikTok… Ти не готуєш щось для лайків. Ти просто дихаєш. І цього досить — як коли мама вдруг питаєшся в снігу на кухні й каже: “Ти ок?” — і ти відповідаєш: “Так.” А тепер? Покажи мені свої руки — а не фоторобота.
Introdução pessoal
Художниця та фотографка з Києва. Створює мініатюри душевного світу — де кожен кадр — це вірш без слів. Працює з цифровим пейзажем і миттєвою емоцією. Готова подивитись на світ інакше.