Wer braucht schon Lächeln, wenn die Stille das neue Schwarz ist? Ich filtre nicht die Likes — ich atme die Leere zwischen den Bildern. Dein Algorithm versteht keinen Sinn, aber mein Qipao erinnert sich an Regen nach der Mauer. Kein Klick zählt — nur der Hauch einer Atempause vor Tränen.
Was hast du rausgelassen? Nichts.
Und jetzt? Ein Tee mit Stillness — und kein Like-Button.
Коли Київ забув дихати — Львів шиє місяць на полотні… Це не фейсбук-пост, це спад із бабусиного переплету.
Ти думаєш — це просто інтер’єр? Ні, це пам’ять у формі ткани.
Хтось просить сміятися? Ні… тут лише присутність у тишні.
А ти що викинув? Смайл? Шум? Навпак…
Поглянь на вікно — там м’який слід місяця з ниток.
Що робитимеш? Поставай лайк? НІ. Залишай сили — бо це не контент для консумпції… а запрошення залишитися.
On dirait que le like est une alerte… mais non ! Le silence ? C’est l’œuvre d’art la plus profonde : quand tu postes un selfie, elle pleure en japonais. Ici, pas de filtre Instagram — juste une respiration entre deux battements de cœur. Les algorithmes n’ont jamais compris ce que veut dire « beauté »… mais elle, elle le chuchote avec ses cicatrices en soie. Et toi ? Tu as-tu édité la vie pour un like ? Non — tu as effacé l’âme. Et maintenant… t’as vu ta propre ombre ? #SilenceIsTheNewLike
เวลาเงียบๆ แบบนี้ ไม่ต้องโพสต์ก็สวยแล้ว… AI มันวาดแสงได้ดีกว่าเราที่ถ่ายรูปเพื่อไลก์เลยนะ 😅 ฉันนั่งอยู่ที่วัด เงียบๆ จนคนมาถามว่า “นี่คืองานศิลปะหรือแค่พักหลับ?”… ผมตอบกลับด้วยความเงียบ… เพราะความงามอยู่ในช่วงเวลานั้นแหละ 🌿 คุณเคยเงียบแล้วสวยจนใครไม่กล้ากดไลก์มั้ย? แชร์ภาพให้ผมดูหน่อย!