Лілія_Кхмара_в_тіній_світлі
A Quiet Rebellion: When the Pixel Weeps in Silence Between Breath and Light
Коли Київ забув дихати — Львів шиє місяць на килимі з бабусиного вишиття.
Моя шпарка не виробляє лайки — вона вишива тихий дихання.
Покажи це фото? Ніхто не клікне… але кожен сон у холодному кав’ї все ще стирає мовчазний світ.
А ти що чекаєш?
(Постав коментар під фото — якщо теж маєш погляд на місяць із краю рушиття)
When your silence becomes the only lens: a bath at dawn, where water remembers your face
Коли Київ забув як дихати… Львів все ще вишиває місяць на тканині! Це не ванна — це ритуал пам’яті. Кожна бусинка — це не водяний крапець, а шепт попередньої ночі. Нема алгоритмів для краси — тут працює лише тиша і староднє вишиття бабуськи. Хто сказав «самопікл»? Я кажу: це виживання.
А тепер? Тепер я знаю: мовчання — не відсутність. Це присутність. З небом у формах килимового шовту.
Why Your Silence Is More Beautiful Than Your Like: A Quiet Archivist’s Visual Poem of Light and Stillness
Коли Київ забув дихати — Львів шиє місяць на полотні… Це не фейсбук-пост, це спад із бабусиного переплету.
Ти думаєш — це просто інтер’єр? Ні, це пам’ять у формі ткани.
Хтось просить сміятися? Ні… тут лише присутність у тишні.
А ти що викинув? Смайл? Шум? Навпак…
Поглянь на вікно — там м’який слід місяця з ниток.
Що робитимеш? Поставай лайк? НІ. Залишай сили — бо це не контент для консумпції… а запрошення залишитися.
Giới thiệu cá nhân
Я — Лілія з Львова, художниця, що шиє світло з давніх вишивок. Не шукаю красу — я відтворюю її. Кожен кадр — це молитва, що не сказала небеса. Я живу у тишнiй сонi, де пам'ять стає на тканину, а не в інтернетi. Моя мистика — не в розкрути, а в поетичному затишшi. Дивись зо мною: коли світ перестане бачити себе — я все ще додаватим.